6
Sancho
(23.09.2011 23:51)
0
Слухайте мою репчину, гірку як смак полину, бо маю лиш одну причину, писатити тут - про одну дівчину.
Ішла по вулиці якось дуже гарная дівиця,
Про таку всі кажуть : "Класна, блін, телиця",
Я підійшов до неї і щоб не забариться,
Одразу подарував квітку із теплиці.
У неї було дуже здивоване обличчя,
А я сказав :"Тобі ця квітка дуже личить",
Дівчина зупинилась, не зрозуміла нічого,
Прийняла мене за психа чи за дурного,
Думаю, нехай так думає, мені що з того,
Головне зараз як-небудь добитись свого,
Запросити її в ресторан чи до свого барлогу.
Тут я швидко проявив свою кмітливість,
Зрозумівши, що не оцінили мою сміливість,
"А це не ви та дівчина, в якої самі красиві
Очі, посмішка, ви надзвичайно вродливі,
Я точно бачив вас у якійсь програмі,
Або ж ви знімались у одній рекламі..."
Була у мене хвиля емоцій, навіть, цунамі,
Я там говорив, ніби не своїми устами.
Все ж, дівчина погодилась на каву,
Ми пішли в кафе, а я цікаву
Історію розповідав із свого життя,
Зайшов я далеко, вже не було вороття,
Посидівши годинку у тому кафе,
Я їй розповів про себе ледь не все,
Вона промовила :" Сьогодні тобі везе,
Я приготувала вдома сачне бізе,
А ти не хочеш його скуштувати?".
-Звісно хочу, могла б і не питати.
Ми швидко вирушили до неї додому,
Про що ми говорили, я не скажу нікому,
Ми бігли до квартири неначе скажені,
Хоча я краще з'їв би миску пельменів,
Проте не бізе було в моїй голові,
Там були думки і зовсім непрості.
Вона відкрила замок своїми ключима,
Я тим часом пожерав її очима,
А що ви хочете? - Я звичайний хлопчина,
Який зайшов у гості і грюкнув дверима.
Одним словом далі все було романтично,
Той вечір видався таким феєричним,
Хоча в кімнаті все розкидалось хаотично,
І таракан із нори підглядав вже по звичці.
Місяць побачень без сварок, пробачень,
Ніби більш ніхто для нас нічого не значив,
Ти б обізвав нас дурними, якби побачив
Як ми зустрічались і розставалися з плачем.
Одного дня я захопив її улюблені цукерки,
Дві коробки, щоб добре нажертись,
Взяв ще недешевого шампанського,
Вітчизняного, ні, не китайського.
Із таким багажем я підіймався до неї,
В руках пакет з ласощами і орхідеї,
Ніби на зло на сходах взяв хтось нагадив,
Сусід із низу ремонтував щось, ладив.
Я натис на дзвінок, опанувало нетерпіння,
Двері відкрив мужик в процесі паління,
"Ви хто ?" - спитав я у цього штриха,
"Я власник квартири", - на обличчі пиха.
"А дівчина, що тут...- він мене перебив.
"Дівчина - моя дружина" - мені відповів,
За його плечем я побачив ту дівку,
Все ніби нереально, а знято на плівку.
- А це що? - мужик показав на шампанське,
- Це просили передати родині іспанців,
Я кур'єр, видно помилилися вранці,
Адресу не ту вислали, керівники- поганці.
Чоловік подивився і посміхнувся,
Я зітхнув, попрощався і розвернувся,
Пішов після цього в перше кафе,
Де випив з кимось шампаське усе,
Офіціантці віддав свої квіти,
І добряче напився, що тут трандіти.
Від тієї дівчини отримав тільки листа,
"Пробач, якщо зможеш" - писала вона.
А я подумав ну нащо розпускати соплі,
Подумаєш, була одружена, я дізнався потім,
Зате весь цей час я був справді щасливий,
І не Ред Бул, а любов надає крила.
|
